Маршрут пройдено повністю, як і було заплановано (хто б там що не казав)
ПВД видалось насиченим різними подіями, які змінювали одна одну дуже швидко. Відчуття блаженства та відчуття повної жесті йшли поруч, а інколи навіть в тандемі
Пригоди почалися вже при відправленні потяга, коли ми не дочекались трьох членів групи. Як виявилося згодом, двоє з них все ж таки встигли, але вбігли в перший вагон, який побачили. Іллю ж в той вечір ми так і не дочекались, спецоперація "зупини потяг для Іллі" була провалена. З цього моменту почався квест під назвою "придумай найвдаліший маршрут для Іллі" в якому були задіяні патріарх Гряди, заступник патріарха Гряди, два провідники та всі присутні члени групи
Після того, як квест ставав все складнішим, почали лунати сумніви в тому, що Ілля разом із котловічами нас наздожене. Деякі гарячі голови були навіть серйозно налаштовані розтринькувати бюджет групи та купувати першу ліпшу кастрюлю, або віджати котловіч в Мельничука
Прибувши у Франік, група включила форсаж і побігла на маршрутку, ще більший форсаж увімкнув засланий гонець Льоша, який вчасно купив квитки. В неравному бою за місця, представники турклубу "Гряда" отримали повну перевагу і з комфортом розмістили себе на місцях, а рюкзачла в проході
Три години в маршрутці промайнули в розмовах за жизнь. У Верховині нас чекав Віталій разом з Мельничуком на своєму фіровому газіку, згодом Мельничука замінив місцевий батька воділ
Між цими подіями сталося те, в що не вірила більша частина групи, підрулив Ілля на кабріолеті. В газіку ми вже їхали разом, гарячі голови, які лобіювали купівлю кастрюлі були посрамлені
Шарячись Верховиною отримуєм дзвінок від Даші з Серьогою, виявляється вони теж в Карпатах, вирішуєм зробити зустріч на Несамовитому, затарюємось коньячком. Нажаль епохальній зустрічі не судилося відбутись
Починаєм підйом на гору Вухатий камінь, погода радує, але як виявилося згодом, це була круто спланована пастка! В районі вершини Вухатого каменя починає насуватися безглуздий та нещадний туман. Повно сніжників, на якомусь з них втрачаєм стежку і валим хвилин десять по азімуту. Знаходим стежку, починає гриміти, вітер з дощем стають просто жестякові. Стрімаємось блискавок, всі вимикають телефони, включаєм форсаж і все ж таки виповзаєм на Піп Іван та ховаємось за стінами обсерваторії. Розхобачуєм чайок, виходити з укриття дуже не хочеться. В одній з кімнат зустрічаєм чувака, що раніше ходив з Грядою і ще одного, який чомусь вирішує нас пороздупляти (с хєра лі?). Чуваки не вірять, що нам вдасться пройти запланований маршрут і радять залишатись на ніч в обсерваторії. Намагаюсь захищати групу та доводити, що ми здатні пройти маршрут. Чуваки ставляться скептично, один з них готовий сперечатись на пляхан, що ми не дойдем. Галімо, що зам`яли тему, треба було доводити спір до логічного завершення
Порадившись із групою, вирішую залишитись в обсерваторії, по-перше всі дуже замерзли, по-друге поруч є підтанувший сніжник, в якому зібралась вода, по-третє завжди хотів заночувати в обсерваторії. На другому поверсі ствимо намети, окультурюємо кухню, розвідуєм балкон. Балкон просто шикарний
На другий день прокидаємось в 4:30, виходимо в 6:30, майже як і планували. Валим в нормальному темпі, зацінюєм гори та озера, погода радує. Нажаль у Свєти зовсім галімо стає з коліном, Льоша приймає рішення разом зі Свєтою валити на Заросляк від Несамовитого. Не круто розділяти групу, але Льоша вже прохаваний чувак і мабуть в тій ситуації зробив правильно, особливо враховуючи події, що трапилися згодом...
При підйомі на Брескул починає псуватись погода, прискорюємось. На початку підйому на Говерлу погода виглядає достатньо адекватною, все виглядає так, наче ми встигаєм проскочити. Але на середині підйому стає зрозумілим, що таки не встигаєм. За 5 хвилин хмара скорочує видимість до десяти метрів, починають хєрячити блискавки. Очково...
Залишаюсь чекати всіх, включаємо максимальний форсаж. Збираємось вже під вершиною, майже пробігаєм її з подивом спостерігаючи як комєрци співають собі пісень ризикуючи стати жертвою блискавок.
Починає хєрячити град, просто з маніакальною швидкістю, кількістю та розміром. Проклинаю себе, що не перевдягнув шорти на штані, хєрячить просто "нє па дєцкі". Група мобілізована як ніколи, вмикає надфорсаж. В якийсь момент блискавка хєрячить разом із громом, зі слів Маші, просто переді мною Думки одні - дійти повним складом до хатини під Говерлою...
Здавалося б, що ще гірше може бути в такій ситуації...
В якийсь момент хмара трошечки відходить, бачу попереду якийсь рюкзак, підхожу ближче, чувак. Лежить по склону в низ головою, голова в кровіщі, кричу: "Живий"? - Мовчить...Раз на третій починає мичати. Головне - живий. Підвалює вся група, починаєм знімати рюкзак з чувака та намагаємось поставити на ноги. Чувак в пічалях, на ногах не стоїть, мичить щось не зрозуміле. Починаєм тягнуть чувака разом із Санею поваром, виходить не дуже круто, град з блискавками продовжують хєрячить, склон говерли перетворився на мєсіво.
Хмара трохи розсіюється, стає видно хатину, Сєрьога з дівчатами швидко валять в цей оазіс посеред валіва. Чувак трохи роздупляється і хоча б більш-менш стоїть на ногах, так його тягнути легше. По склону тічуть річки, прискорюємось як можем, часто підсковзуємось, страхуєм чувака по черзі. В якийсь момент чувак роздупляється на стільки, що вимовляє мені, після того, як я підсковзнувся: "Я тебе тримаю)))".
Коли тягнути втрьох три рюкзачла і чувака стає вже дуже важко бачим, як на зустріч нам валить впорядє мужичар. Це Серьога добіг до хатини та покликав на допомогу групу, яка переховувалась від негоди та переважно складалась із сурових мужичар, керівником в яких була не менш сурова жінка. Відразу стало якось позитивно на душі, з`явилась впевненість, що тепер нам точно нічого не загрожує.
Разом дотягуєм чувака до хатини, нас зустрічає толпєнь народу. Аптечка, теплі речі на готові, чуваку надають, на мій погляд, кваліфіковану першу допомогу. Відчуваєм себе у повній безпеці, не віриться, що все закінчилося, сушимось. Коньячок отримує інше завдання і дуже в тєму розходиться по рукам.
Чувака вже зігріли чаєм та майже десятком шарів флісок, він повімляє нам, що звати його Валентин Валерійович, працює на оборонку країни. Може реально потрібну людину врятували)) Валерійович намагається згадати куди ж він ішов, з, чи на Говерлу, викупає як тут опинився і дуже переймається тим, хто його роздягав і чи не зафоткав цей процес
Викликаєм рятувальників, чекаєм години 2-3, обідаєм, весело проводим час, група (наче з Житомира) дуже крута та весела!
Постійно зідзвонюємось із рятувальниками, не зрозуміло, чи виїхали, чи ні, чи може вже підїжджають... Приймаємо рішення йти на перемичку, по дорозі зустрічаєм рятувальників. Валерійович почуває себе вже дуже не погано, але все одно здаємо його рятуальникам.
Всі разом, крім Валерійовича залишаємось на ночівлю в будиночку на перемичці за 15 грн з рила, всі задоволені. Від рятувальників дізнаємось, що врятовано ще, чи двох, чи трьох людей, яких теж вальнула блискавка між Брескулом та Говерлою. Про них ми дізнались від мужика та жінки, які пройшли Говерлу траверсом і завалились в хату десь через пів години після нас. По суті для тих чуваків рятувальників викликали теж ми.
Вечеряєм та лягаєм спати просто по королівськи, за вікном видно контури Петроса, а на вікні висить прапор Гряди.
Третій день був найменше насиченим, нам нарешті вдалося звалити від негоди, яка постійно нас переслідувала, якби вийшли на годину пізніше, точно не встигли б. Петрос подолано достатньо легко. На спуску довелось валити, щоб встигнути на дізєль. На цьому нашу пригоди не закінчились, дізєль відмінили у звязку з ремонтними роботами. довелось добиратись автобусом Ужгород-Чернівці до Яремчі, а далі Буковельським бусом.
На цьому наші пригоди закінчилися. ПВД виявилося дуже насиченим, добре, що все закінчилося позитивно.
Слід зробити висновки:
- з погодою не можна шуткувати, вона може змінитися просто вмить;
- в похід треба брати побільше мужичар, дуже не вистачало Вітька та мого корєша Сані, які збирались йти з нами;
- не слід піддаватись на типу роздупльож від чуваків, які вважають себе богами туризму;
- якщо група ломить, щоб встигнути потяг, тре ломить, це ж Гряда!:)
- ночувати в обсерваторії дуже круто, якщо запастись водою
Хочу висловити рєспєктовічі всім учасникам походу, ви проявили себе крутими пєрцами, особливе дякую тим, хто пішов в похід перший або другий раз. Реально було важко, але ви всі справились, мені було приємно з вами розділити радощі та труднощі цього ПВД. Дякую Олі за хавліну, Сані за те, що тягнув Валерійовича, всім за проявлену мужність під час валіва
P.S. Карпати дуже сильно об`єднують людей, місцеві - це просто агонь, в понеділок зранку дзвонив Віталій, воділа газіка, питав, чи все в нас нормально, як там Валерійович і яким рятувальникам ми його здали, рахівським чи ясинівським