Напишу і я невелички роздуми на тему "чому я йду сам"
Для мене туризм - це не спорт, не пройдені маршрути високих категорій, круті пороги\моря,перевали, не засіб втекти від цивілізації чи довести свою крутість. Це подорож, це можливість дослідити нові цікаві місця, це можливість відчути себе частиною того місця куди ти їдеш,зрозуміти його і тих людей що там живуть і пожити як вони. Можна сказати і так,це повернення до сторінок книжок Жюль Верна,Джека Лондона, Фенімора Купера,Арсєньєва і багатьох інших.
Тому пріоритетним для мене є подорожувати з друзями. Зауважу, не просто з знайомими, а саме з друзями,людьми на яких ти можеш завжди покластися і які можуть покладатися на тебе , з якими цікаво, комфортно у психологічному плані. Варіанти самостійно "вписуватися" в групу іншого турклубу аби поїхати в якесь ,навіть дуже цікаве для мене місце, я не розглядаю в принципі. І якщо я у мене не виходить з різних причин поїхати з друзями, я краще поїду сам.
До того ж , одиночні подорожі,незважаючи на купу очевидних для всіх недоліків (відсутність тих, з ким би ти міг поділитися враженнями від побаченого чи зробленого, скукота,неможливість отримати або надати допомогу і багато багато іншого) мають і свою плюси.
Так,імхо, в одиночку легше "інтегруватись" в оточуючу територію.
Наприклад, для мене завжди важливо поспілкуватися з місцевими мешканцями, незалежно тріп, похід це чи ПВД. Завдяки цьому ти краще розумієш дух того місця куди тебе занесло. Підсліпувата бабуся-полячка в Гродно , розповідаюча про давно минулі часи Другої Речі Посполитої ; лісник у вузьколійному потязі з розповідями про легенди і загадки Білого озера і рівненського Полісся ; бабуся-гуцулка яка памятає красу і силу ще необмілівшого Черемоша; незнаючий ані слова російською вірменин-чабан в верхів*ях Кури - саме завдяки цим і багатьом іншим людям враження від моїх подорожей стали повнішими і яскравішими. Коли ти ходиш групою, вволю поспілкуватись з місцевими виходить не завжди.
Крім того, у самостійній подорожі ніщо тобі не заважає зупинитись на годинку-другу , посидіти на тисячолітніх руїнах над стрімкою гірської річкою і подумати про тих людей які це все будували, відкласти в бік весла і спокійно пливучі по течії слухати спів пташок,дзюркіт перекатів, шелест дерев, прилягти на рюкзак посеред неосяжної, барвистої тундри і дивуватись силі життя , яка змогла перемогти і в цих жахливих природніх умовах.
Ще,одиночні походи допомагають подорослішати . Ти несеш повну відповідальність за всі свої вчинки,тобі немає від кого отримати матеріальну і (що більш важливо) моральну допомогу. Ти вимушен робити ті речі, які б не робив (або робив зовсім небагато) у поході групою. Вчишся робити ті речі, які робити важко, неприємно,скучно але треба.
Когось, може, приваблює у одиночних подорожах крутість, небезпека,необхідність щось комусть доводити . У мене такого немає.
Тому, якщо є варіант сходити перевіренною своєю компанією, я піду з ними,хай і у менш цікавий для мене регіон. Якщо ж такої можливості немає, я краще виберу одиночку подорож.
