Поезії, що торкнули серце

Розмови на інші теми
Повідомлення
Автор
Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#46 Повідомлення Tigress » 08 листопада 2011, 23:31

И мне очень нравится стих :D

Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#47 Повідомлення Tigress » 09 листопада 2011, 21:30

Там злітають з обличчя маски,
Зупиняє крок осторога,
Там в каменях стогне поразка,
Там в небо кричить перемога.

І ми тягнулись до вершини,
Демонстрували своє вміння
еквілібриста, балерини,
балансували на камінні.

І крок за кроком так уперто
Ми витрачали свої сили,
І лідоруб кололи в ребра
Байдужих нечуттєвих схилів.

А потім крались як грабіжник:
Каміння все живе смертельно.
І кожен крок був дуже ніжний,
дуже продуманий ретельно.

Хапали вітер під футболку,
Хапали в очі краєвиди.
А де сміливість? Це ж не голка,
Її не можна загубити!

Нам треба вверх, нам треба вгору,
Там наші янголи на хмарі
сидять і курять так нервово
на весь загін одну сигару.

Клянуть неспокій наш чортихами,
І розганяють вирій лих,
Шепочуть в вухо нам задиханио:
"Немає безстрашних живих!"

Вони дивуються і мліють
Від ризикованих маршрутів
І направляють як уміють,
І затуляють нам бергшрунди,

І камнепади зупиняють,
І засипають нам рантклюфти,
І карабіни закривають
Нам необачним на всі муфти.

А коли ми, авантюристи,
Холодну вхопимо ночівлю -
Стеліть нам небо чисте-чисте
І Шлях Чумацький на покрівлі,

І зорі жменями жбурляйте,
Ми кожній будемо бажати,
Нам треба вниз обов'язково
На землю тверду знову стати,

Залишити цей простір-час,
Гірську величність і красу.
Бо там внизу чекають нас,
Ми обіцяли там внизу.

І там у затишній оселі
До ранку не підемо спати,
Ми будем збуджено-веселі
Наперебій розповідати,

Як злітають з обличчя маски,
Зупиняє крок осторога,
Як в каменях стогне поразка,
Як в небо кричить перемога!

Ирина Лива.

Перевод


Там слетают фальшивые маски,
Тормозит осторожность движенье,
В камнепадах таится фиаско,
Там победа ценна, как в сраженьи.

И мы тянулись до вершины,
Продемонстрировав уменье
Эквилибриста, балерины…
Простите преувеличенья.

Расходовали силы бодро
Мы шаг за шагом там упорно,
Кололи ледоруб под рёбра
Бесчувственных холодных склонов.

Как будто мимо часового
Мы крались, затая дыханье,
Чтоб не спустить почти живого,
Смертельного кому-то камня.

Хватали ветер под футболку,
Вокруг ласкали взор пейзажи.
Не потерять бы как иголку
Нам острожность и отважность.

Нам надо вверх, достичь вершины,
Там наши ангелы в тумане
Волнуются не без причины,
Припав к душистому кальяну.

Нас неспокойных проклинают,
Но разгоняют вихри бед
И тихо, тихо намекают:
«Живых бесстрашных в мире нет».

Они от удивленья млеют,
Поняв рискованность маршрутов,
Нас направляют, как умеют,
В переплетении бергшрундов.

И камнепады не допустят,
Мосты построят на рантклюфтах,
Предусмотрительно закрутят
На наших карабинах муфты.

Когда нам, медленным, случится
Схватить холодную ночёвку –
Укройте небом звёздным, чистым,
Под нас – из тёплых звёзд циновку.

Остаток звёзд кидайте с неба
Для исполнения желаний:
Спуститься в лагерь до обеда
Нам, незадачливым, созданьям.

Покинуть это время-место,
Ведь тем, оставшимся внизу,
Вернуться обещали честно.
Поэтому внизу нас ждут.

В уютном уголке альпбазы,
Отбрасывая сон долой,
Друзьям мы весело расскажем
С волненьем и наперебой,

Как слетают фальшивые маски,
Тормозит осторожность движенье,
В камнепадах таится фиаско,
И победа ценна, как в сраженьи.

Перевод с украинского: Александр Калашников.

Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#48 Повідомлення Tigress » 10 листопада 2011, 18:47

ЧУДАЧКА
Одни называют ее чудачкой
И пальцем на лоб - за спиной, тайком.
Другие - принцессою и гордячкой,
А третьи просто синим чулком.

Птицы и те попарно летают,
Душа стремится к душе живой.
Ребята подруг из кино провожают,
А эта одна убегает домой.

Зимы и весны цепочкой пестрой
Мчатся, бегут за звеном звено...
Подруги, порой невзрачные просто,
Смотришь - замуж вышли давно.

Вокруг твердят ей: - Пора решаться.
Мужчины не будут ведь ждать, учти!
Недолго и в девах вот так остаться!
Дело-то катится к тридцати...

Неужто не нравился даже никто? -
Посмотрит мечтательными глазами:
- Нравиться нравились. Ну и что? -
И удивленно пожмет плечами.

Какой же любви она ждет, какой?
Ей хочется крикнуть: "Любви-звездопада!
Красивой-красивой! Большой-большой!
А если я в жизни не встречу такой,
Тогда мне совсем никакой не надо!"

ДЕВУШКА
Девушка, вспыхнув, читает письмо.
Девушка смотрит пытливо в трюмо.
Хочет найти и увидеть сама
То, что увидел автор письма.

Тонкие хвостики выцветших кос,
Глаз небольших синева без огней.
Где же "червонное пламя волос"?
Где две "бездонные глуби морей"?

Где же "классический профиль", когда
Здесь лишь кокетливо вздернутый нос?
"Белая кожа"... но, гляньте сюда,
Если он прав, то куда же тогда
Спрятать веснушки? Вот в чем вопрос!

Девушка снова читает письмо,
Снова с надеждою смотрит в трюмо.
Смотрит со скидками, смотрит пристрастно,
Ищет старательно, но... напрасно!

Ясно, он просто над ней пошутил.
Милая шутка! Но кто разрешил?!
Девушка сдвинула брови. Сейчас
Горькие слезы брызнут из глаз...

Как объяснить ей, чудачке, что это
Вовсе не шутка, что хитрости нету!
Просто, где вспыхнул сердечный накал,
Разом кончается правда зеркал!

Просто весь мир озаряется там
Радужным, синим, зеленым...
И лгут зеркала. Не верь зеркалам!
А верь лишь глазам влюбленным!
Эдуард Асадов. Остров Романтики.

Аватар користувача
PT
Інформаційний наркоман
Повідомлень: 7628
З нами з: 23 лютого 2007, 20:08
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Поезії, що торкнули серце

#49 Повідомлення PT » 15 листопада 2011, 10:41

Не златоглавий нам потрібен,
Не кволо-темний, не чупрун,
Не сам в собі старим заглиблен,
А повен сили, золот-срібен,
Новий наш Київ з юних юн.

Ой Києве, червоний Київ,
Приводиш ворога ти в дрож...
Якби він зміг, він очі б виїв:
Ти став форпостом проти зміїв,
Гадюк загнав на бездорож...

На бездорожі хижі, "божі"
Вони ще дихають і ждуть
Ну що ж! Сіпнуться знов вельможі
Рубни по шкурі їх, по кожі
Одкинь на воронову путь..

Давно вже мріють : під імперським
Тебе зламати під орлом,
Абож під гетьманом зажерським,
Щоб ти сидів ченцем печерським
Спустивши ноги над Дніпром.

Обсипались церковні тавра,
Ти чистий весь, як аметист!
Нема й ченця-іхтіозавра...
Хоча й стоїть Печерська лавра,
Але другий вже в неї зміст.

Могутні плечі, дужа шия
Такий ти, Києве наш друг,
Історії рушійна дія.

Хоча й стоїть стара Софія,
Але ж індустрія навкруг!
Обсипались по тих трапезах
Благословляючі святі...

Павло Тичина

Аватар користувача
Legion
100 км + 1.5 літри
Повідомлень: 910
З нами з: 10 липня 2010, 19:56
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Re: Поезії, що торкнули серце

#50 Повідомлення Legion » 15 листопада 2011, 12:08

The Вйо "Вавілон"

Вавілон, шість - підйом,
Зарядка, підзарядка,
Душ, ключі і телефон,
Вулиці загазовано, місто паралізоване,
Вавілон, Вавілон, це Вавілон!
Всі неповолі, діти у школі,
Кока у колі,
Безліч жалю, ще більше болі
У Вавілоні, Вавілоні!

Чи кинути все та поїхати на море?
Чи кинути все та поїхати на море?
Чи кинути все та поїхати на море?
Чи кинути все та поїхати на море?

Вавілон,
Всі у системі, м'язи у тонусі,
Мозок у темі,
Зустрічі, нерви, клоновані клоуни,
В Вавілоні ми, В Вавілоні ми!
Вавілон, тут купити, там продати,
Не переплутати,
Бізнес вагонами, бабки рулонами -
В Вавілоні ми, в Вавілоні ми!

Ти у плавках і мода зника,
Телефон, інтернет замовка - ідилія!
Це нагадує дивний міраж,
Ласти, маску і хутко на пляж!
Ласти, Маску і хутко на пляж -
Конопля...


Чи кинути все та поїхати на море?
Чи кинути все та поїхати на море?
Чи кинути все та поїхати на море?
Чи кинути все та поїхати на море?
Но мы пройдем, и грянут волны в парапет,
И зазвенит бакштаг как первая струна!
В. Ланцберг

Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#51 Повідомлення Tigress » 17 листопада 2011, 10:36

Человеку надо мало:
чтоб искал и находил.
Чтоб имелись для начала
Друг — один и враг — один...
Человеку надо мало:
чтоб тропинка вдаль вела.
Чтоб жила на свете мама.
Сколько нужно ей — жила..
Человеку надо мало:
после грома — тишину.
Голубой клочок тумана.
Жизнь — одну.
И смерть — одну.
Утром свежую газету —
с Человечеством родство.
И всего одну планету:
Землю! Только и всего.
И — межзвездную дорогу
да мечту о скоростях.
Это, в сущности,—
немного.
Это, в общем-то,- пустяк.
Невеликая награда.
Невысокий пьедестал.
Человеку мало надо.
Лишь бы дома кто-то
ждал.

Роберт Рождественский

Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#52 Повідомлення Tigress » 17 листопада 2011, 12:56

Александр Кочетков

БАЛЛАДА О ПРОКУРЕННОМ ВАГОНЕ


- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями, -
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана -
Прольемся чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольемся пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы -
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Не забывай меня, любимый -
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного, -
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них -
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!

Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#53 Повідомлення Tigress » 17 листопада 2011, 20:40

А кто сказал, что право большинство?
Что надо жить лишь так, а не иначе?
Что правильно, а что, увы, грешно,
Что значит жизни суть, а что не значит?
А может, в жизни правы чудаки,
Забавные смешные недотепы?
Они, надев на спину рюкзаки,
Зачем-то забираются в болота.
Они мечтают, сидя на песке,
Рисуя непонятные узоры,
Они кидают камни по воде
И лезут в нескончаемые горы.
Они любимым дарят листопад,
Рассветный луч и грохот водопада.
Они порою шутят невпопад..
Но если трудно, просто будут рядом...

Марина Богданова

Аватар користувача
Legion
100 км + 1.5 літри
Повідомлень: 910
З нами з: 10 липня 2010, 19:56
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Re: Поезії, що торкнули серце

#54 Повідомлення Legion » 24 листопада 2011, 12:40

Дискусія про сенс життя збудила в пам'яті асоціацію з наступним віршем. Деталі я б опустив, а загальні фрази доволі темні.
http://dnevnik.bigmir.net/article/214512#

З.І. Вирішив зауважити, що вірш перенасичений нецензурною лексикою.
Но мы пройдем, и грянут волны в парапет,
И зазвенит бакштаг как первая струна!
В. Ланцберг

Аватар користувача
Tigress
Сонячна Альона
Повідомлень: 1532
З нами з: 03 квітня 2009, 12:16

Re: Поезії, що торкнули серце

#55 Повідомлення Tigress » 24 листопада 2011, 12:47

Legion писав:Дискусія про сенс життя збудила в пам'яті асоціацію з наступним віршем. Деталі я б опустив, а загальні фрази доволі темні.
http://dnevnik.bigmir.net/article/214512#

З.І. Вирішив зауважити, що вірш перенасичений нецензурною лексикою.
Жесть :shock:

Аватар користувача
Legion
100 км + 1.5 літри
Повідомлень: 910
З нами з: 10 липня 2010, 19:56
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Re: Поезії, що торкнули серце

#56 Повідомлення Legion » 24 листопада 2011, 19:20

Lacrimosa "Tränen der Sehnsucht"

Ein Kind dieser Erde legt sich schlafen
Es war ein Tag der nackten Angst
Wie oft fiel es zu Boden?
Wie oft lachte es aus Schmerz?
Wie oft schrie es sich an?
Und war längst taub
Verletzter Seele letzter Schmerz
Verstandesangst der Liebe

Tränen der Stille – Masken im Gesicht
Lichter werfen Schatten und halten es im Licht
Und es steht hier – das Kind
Mit Tränen im Gesicht
Lichter werfen Schatten und halten es im Licht

Die Nacht gebahr ihr jüngstes Kind
Ein Traum der Liebe seiner Sehnsucht
Ein Traum der Augen – nicht der Hände
Ein Traum zum träumen – nicht zum leben
Doch die Augen des Kindes kannten keine Schönheit
Sie waren des Staunens viel zu schwach
Und der Morgensonne erstes Licht
Der Morgen tagte nicht fuer das Kind
Denn am Morgen war es blind
Seine haende aber wurden alt und blieben unberührt

Tränen der Stille – Masken im Gesicht
Lichter werfen Schatten und halten es im Licht
Verführt sich zu erklaeren während es zerbricht
Tränen der Sehnsucht – Masken im Gesicht
Und es steht hier – das Kind
Mit Tränen im Gesicht
Traenen der Sehnsucht
Traenen der Sehnsucht


"Слёзы тоски"

Ребёнок этой земли ложится спать.
Прошёл очередной день неприкрытого страха.
Как часто он падал на землю?
Как часто смеялся от боли?
Сколько раз взывал о помощи к себе?
Но эти крики давно уже тщетны.
Раненная душа, последняя мука,
Страх разума перед любовью.

Слёзы тишины – маски на лице,
Свеча отбрасывает тень и оставляет его на свету.
И вот он стоит здесь – дитя
Со слезами на лице.
Свеча отбрасывает тень и оставляет его на свету.

Ночь породила своё младшее дитя,
Мечту его любовной тоски,
Мечту для глаз – не для рук,
Для сна – не для жизни.
Но глаза ребёнка не познали красоту,
Он был слишком слаб, чтобы изумляться,
И первые лучи утреннего солнца
Светили не для него,
Так как утром он был слеп,
А руки постарели и так и остались нетронутыми.

Слёзы тишины – маски на лице,
Свеча отбрасывает тень и оставляет его на свету.
Уговаривает его признаться, в то время как он разрывается на куски.
Слёзы тоски - маски на лице,
И вот он стоит здесь – дитя
Со слезами на лице,
Со слезами тоски,
Со слезами тоски.
Но мы пройдем, и грянут волны в парапет,
И зазвенит бакштаг как первая струна!
В. Ланцберг

Аватар користувача
Legion
100 км + 1.5 літри
Повідомлень: 910
З нами з: 10 липня 2010, 19:56
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Re: Поезії, що торкнули серце

#57 Повідомлення Legion » 26 листопада 2011, 10:48

Simon&Garfunkel
Sounds of silence

Hello darkness, my old friend
I've come to talk with you again
Because a vision softly creeping
Left its seeds while I was sleeping
And the vision that was planted in my brain
Still remains
Within the sound of silence

In restless dreams I walked alone
Narrow streets of cobblestone
'Neath the halo of a street lamp
I turned my collar to the cold and damp
When my eyes were stabbed by the flash of a neon light
That split the night
And touched the sound of silence

And in the naked light I saw
Ten thousand people, maybe more
People talking without speaking
People hearing without listening
People writing songs that voices never share
And no one dared
Disturb the sound of silence

"Fools", said I, "You do not know
Silence like a cancer grows
Hear my words that I might teach you
Take my arms that I might reach you"
But my words, like silent raindrops fell
And echoed
In the wells of silence

And the people bowed and prayed
To the neon god they made
And the sign flashed out its warning
In the words that it was forming
And the sign said, "The words of the prophets are written on the subway walls
And tenement halls"
And whispered in the sounds of silence
Но мы пройдем, и грянут волны в парапет,
И зазвенит бакштаг как первая струна!
В. Ланцберг

Аватар користувача
Legion
100 км + 1.5 літри
Повідомлень: 910
З нами з: 10 липня 2010, 19:56
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Re: Поезії, що торкнули серце

#58 Повідомлення Legion » 27 листопада 2011, 16:14

Юнна Мориц

Крыша ехала домой

Мальчик шёл, сова летела,
Крыша ехала домой,
Эта крыша не хотела
Спать на улице зимой.

Мыли блюдца два верблюдца
И мяукали дрова,
Я ждала, когда вернутся
Крыша, мальчик и сова.

Спит диван со мной в обнимку,
Пляшет снег над головой,
Вдруг я слышу - в кнопку бимкнул
Мальчик с крышей и совой!

Я от этого бим-бома
Стала песней на слова,
Я пою, когда все дома -
Крыша, мальчик и сова.

Мальчик шёл, сова летела,
Крыша ехала домой -
Вот какое было дело
В среду вечером зимой!
Но мы пройдем, и грянут волны в парапет,
И зазвенит бакштаг как первая струна!
В. Ланцберг

Аватар користувача
Maidrax
Брат Матроса
Повідомлень: 2557
З нами з: 25 вересня 2010, 15:08

Re: Поезії, що торкнули серце

#59 Повідомлення Maidrax » 02 грудня 2011, 17:25

Навколо нас – кати і кустодії,
Синедріон, і кесар, і претор.
Це долі нашої смутний узор,
Це нам пересторогу півень піє,
Для нас на дворищі багаття тліє
І слуг гуде архієрейський хор.
І темний круг євангельських історій
Звучить як низка тонких алегорій
Про наші підлі і скупі часи.

М. Зеров

Аватар користувача
Maidrax
Брат Матроса
Повідомлень: 2557
З нами з: 25 вересня 2010, 15:08

Re: Поезії, що торкнули серце

#60 Повідомлення Maidrax » 02 грудня 2011, 17:53

А нас ещё осудят, а мы ещё ответим,
А нас ещё потреплют, а мы ряды сомкнём.
А нынче годовщина, и мы её отметим.
Не правда ли, как странно, как долго мы живём?
Мы так надёжно помним мотив, нам данный Богом,
Мы так легки в движеньях - взлетим, того гляди.
Мы так неспешно ходим по нынешним дорогам,
Как будто не мгновенье, но вечность впереди.
Какие наши годы - такие наши песни.
А всё, что с нами было, забудется легко.
А всё, что с нами будет, начертано на перстне,
А перстень брошен в море, а море велико.
А море необъятно, над морем небо звёздно,
За морем дальний берег, над берегом покой.
И море дремлет чутко, и море дышит грозно,
И шум его дыханья нам слышится порой.
Мужайтесь же, о братья, исполнившись усердья,
Творите, что хотите, покуда хватит дня.
А длительного счастья, покоя и бессмертья
Я дал бы вам с лихвою, да нету у меня.
Ещё не раз эпоха то радостью, то болью
Наполнит наши струны и наши голоса.
И будем мы друг друга дарить своей любовью,
Пока своей любовью нас дарят небеса.

Щербаков

Відповісти