Ну шо, було круто.
Я до останнього сподівався, що Петро видужає і поведе групу улюбленими болотами, як виявилось - сподівався марно )
Відчуття жесті наростало по мірі знайомства з прогнозами погоди, описом маршруту у виконанні Петра, сніго-водяною кашою за вікном маршрутки, - тому суботні реалії мене не здивували.
Маршрут вийшов дійсно різноманітним, і хоча більшість згадувала переважно болота та крижану воду по коліно, мені сподобалось практично усе, що ми бачили, а особливо - дикість та безлюдність цих місць, досить незвична для рівнинної України.
Було прикольно фігарити по азимуту і темряві через полігон у пошуках засніженої дороги, продиратись через залитий грейдер, хавати батон, кожних 15 хвилин відповідати одразу на декілька запитань "скільки нам лишилось?" (чесне слово, я майже не брехав
), ходити у повністю мокрих ботах, нагріваючи у них воду та періодично замінюючи її на холодну (наче в неопренових шкарпетках у водному поході
).
А ще - це відчуття, коли навколо повна темрява, мораль групи бачила кращі часи, а ДЖПС при кожному перезавантаженні показує тебе щоразу в новому місці в межах кола діаметром в 3 км, при цьому не зрозуміло - чи то ти не дойшов до повороту, чи його пропустив. Корочє - зло ця ваша електроніка
Так шо усім дякую за суворість, міцні нерви і все інше. Дуже шкода, що так і не вийшло познайомитись з новими людьми, але, сподіваюсь, ми ще матимемо нагоду це надолужити =)
ПС: Андрій Сагайдак крутий дядько, кльово, що він погодився провести нам екскурсію.
Але всім респект що пройшли маршрут та вижили !
у порівнянні з тим жестячком, який ми отримали на цих вихідних 
