"Анця Кушницька" (Закарпатська вузькоколійка)

 



Звіт про тріп-ПВД у Закарпаття, 1-2 березня 2008 року. Київ-Мукачеве-Берегове-Виноградів-Хмільник-Іршава-Мукачеве-Київ

Підготовка до поїздки почалася тижня за три. Незважаючи на численні оголошення на форумі та розсилки у
ICQ членам турклубу , бажаючих виявилось лише троє я, Клімич та Ваня.
Квитки придбані, розклад уточнено, план розроблено, рюкзак запаковано – можна вирушати.

Поїзд
До нашого вагону №1 поїзда №81 я прийшов нереально пізно як для мене – за 10 хвилин до відправлення. Женя прибіг за 5, а Ваня лише за хвилину до відправлення. Напевно саме моя активна артикуляція стосовно такої « пунктуальності» а також пізніший крос у Вінниці за пивом призвели до того, що Ваня завойовував симпатії провідниці та пасажирів. До самого Мукачева вони хвилювалися щоб він не відстав на якійсь з зупинок і постійно питали « як там Вано?» J Далі стандартно – їли рибу, пили пиво, писали пулю , розмовляли про життя та про туризм. Плацкарт у 81 «плюшевий», було тепло, їхати одне задоволення. Лягли спати після Жмеринки. Я прокинувся у Стрию - скоро гори. Спроби розбудити Клімича та Ваня виявилися невдалими – тому надів плеєр та пішов у тамбур. Наш вагон був останнім, тому милуватися карпатськими краєвидами було просто чудово! Віадуки, тунелі, ліси, річки, гори! Познайомився з прорабом з Іршави, він провів мені лікнеп стосовно продукції місцевого винзаводу. І попередив о у неділю у Іршаві працювати нічого не буде. Так воно і вийшло L У Мукачеве запізнились на хвилин 5. Пішли шукати маршрутку на Берегово, не знайшли – вирішили їхати на таксі. Після недовгого торгу домовились за 55 грн. за машину.


Берегове

За хвилин 40 доїхали до турбази «Закарпаття» (саме там знаходиться потрібний нам термальний басейн). Сама база совкова, і сервіс совковий що й казати. Шафи у роздягальні не зачиняються, цінні речі треба здавати особисто у руки гардеробниці. Година у басейні коштує 15 грн., ще гривень 10 на мило, капці та рушник. Хоча проведений час ніхто не контролює.
Температура води 32 градуси, глибина від 1.5 до 4 метрів. Вода солона , пірнати важкувато. Враховуючи 5-6 градусів та вітер з дощем на вулиці плавати було дуже приємно. Саме те що треба після важкого робочого тижня та ночі у поїзді!




Женя та Ваня у термальному басейні



Десь через годину вирішили що вже досить. На виході з бази купили домашнього вина у місцевого «рятівника». Ціну з 15 грн. за літр вдалося збити до 10 грн. за півтора літри. «Ізабелла» виявилась досить непоганою, пішла «на-ура».
Саме місто Берегове, незважаючи на дощ сподобалось. Цікава архітектура, приємні вулички, привітні доброзичливі люди.



Звичайна школа у Берегове



Більшість населення міста і району угорці, тому тут і угорський прапор над міськрадою поруч з українським, і угорські вітрини та назви вулиць. Українську мову більшість (але не всі) розуміють, проте відповісти зможуть не завжди. Вчаться у угорсько мовних школах, їздять на роботу у Угорщину, вчаться у угорських ВНЗ, мають посвідчення «закордонних угорців».
І хвилює їх лише одна річ – щоб не закрили кордон. Після прогулянки пішли у найкращий ресторан міста «Золота Пава» . Чудові інтер’єри, великі порції , якісне обслуговування і до цього помірні ціни.



Усередині ресторану "Золота Пава"

Їли блюда угорської кухні, я та Вано встигли за обід скуштувати 10 різних способів приготування 4 видів м’яса .



Фірмова страва "Золота Пава"


Клімич пив дивну каву «по ірландські». Точніше не пив а їв =).




Кава?!

На залізничний вокзал поїхали на таксі. Часу на огляд вузькоколійного депо нажаль не вистачило L Дизель на Виноградів виявився звичайним Д1 з жорсткими лавками. Але відчуття що ти не в України ще не полишало. Всі розмовляють угорською, мужики не бухають а читають книжки.



Виноградів

Через годину було на станції Виноградів. На посадку стояв вузькоколійний потяг, сфотографували і пішли у центр міста – ми проїдемо на ньому завтра.


ТУ-2 з на станції Виноградів

Місто нам дуже сподобалось - акуратна бруківка, алеї, підстрижені дерева, пофарбовані охайні будиночки.




Центральна вулиця міста


Разюча відмінність навіть від Галичини та Поділля, що й казати про такі міста-села Центральної України…..Зовсім інший менталітет та рівень культури. Європа знову вдається взнаки . Окремо відмічу 5 різних храмів різних конфесій у різних архітектурних стилях . Де ще таке побачити , як не у Закарпатті?



Виноградів

Розпитавши у місцевих мешканців як дійти до замку «Канко» та про ціни на вино рушили у напрямку Чорної Гори. Руїни замку та краєвиди вражаючи. Проте тут бачиш що це все ж таки і Україна – і сміття, і замок розтаскують на тераси для виноградників місцеві жителі.



Клімич купив, як він завірив, бомбовий шмурдяк. Суміш всіх сортів вина. Йому пощастило його спробувати , мені з Ванєю ні, але про це далі. «П’ятка» за літр – стандартна ціна.


Чорна Гора


Пішли на вершину Чорної Гори (540 метрів над рівнем моря) .. Я звісно ж увесь підйом лаявся. Які дивні люди – пхаються на гору, якщо поруч річка, і не просто річка а Річка , і не Річка а сама Тиса! Та ще й у повінь!
Якщо наверх йшли стежкою, то вниз по схилу у градусів під 60,ще й під дощем. Звісно падали в багнюку J

Тут і стався найтрагічніший момент поїздки – Ваня загубив пляшку шмурдяка! Було темно, і знайти її нам вже не вдалося.

Краєвиди вражаючи, особливо виноградні тераси. «Висячие сады» , як їх називав Женя.



Виноградні тераси

Ось які ящірки водяться у закарпатті



Все вище і вище

Тиса



Десь о 8-ій сталі на березі Тиси . Було сиро, багаття не бажало розпалюватись категорично. Втратили на цьому години півтори. Та й мій намет ставили десь півгодини, доки не зрозуміли схему з дугами у зовнішньому тенті. Потім була вечеря – картопля, сир, крабові , вино – те що треба.
Тиса нас здивувала кількістю пропливаючого сміття – пляшок, поліетилену тощо. Ну як Либідь. Причиною цьому є дощі та підняття рівня води. Ось вона і все сміття ,яке у Карпатах прийнято скидати на берега річок (нажаль L ), несла в Угорщину.
Рівень все підіймався та підіймався, тому переставили намет на півметра вище. Цього повинно було вистачити до ранку, але про це далі. Враховуючи що Ваня і Клімич синхронно не взяли з собою коремати , сподіваючись один на одного, то спати нам довелося утрьох на одному моєму та на гідрі.
Десь о п’ятій нас розбудив Ваня – з його боку намет вже частково плавав у Тисі. У тамбурі взагалі була цікава картина – плавали черевики, миска, кружки.

Підтоплений рюкзак в тамбурі



Проте був і вагомий плюс – з’явилася можливість вимити посуд не вилазячи з намету =))
Виявилось що ми на маленькому острові посеред розлитої Тиси, який до того поступово зменшувався. Тому швидко зібравши речі почали шукати як нам звідти вибратися . Це як у комп’ютерних іграх коли треба перестрибувати з одного острівця на інший щоб дійти до кінцевого пункту. Нам знайти оптимальний шлях не вдалося, тому були вимушені форсувати одну ділянку вбрід. Максимально там було по пояс, проте вода крижана.
Мокрі, холодні та брудні ми рушили на вокзал – нас чекала вузькоколійка. Йти було десь години півтори, тому хоч трохи але зігрілися.

Вузькоколійка


Картина на вокзалі була мальовнича – там був базар у самому розпалі. І розташовувався він прямо на коліях вузькоколійки. Машиніст скористався цією нагодою та купив собі борошна не виходячи з кабіни тепловоза =). У составі було 3 пасажирських та один багажний вагони. Інтер’єр стандартний – дерев’яні лавки на дві особи.



Салон


Було холодно, у вагонах не топили. Повний квиток до Хмільника коштував 2 грн. Вагон був напівпорожній, сидячих місць вистачило на всіх. Розмови між пасажирами велись не лише на угорській мові, але й на дивному суржику з російської, української та угорської (зрозуміти його якщо говорять швидко не реально, лише окремі фрази) .

Майже всі пасажири повиходили у селах. Деякі навіть стрибали на ходу – прямо на собі на подвір’я.

У Хмільнику нас чекав поїзд на Іршаву. Це був ТУ2 , але вже лише з одним вагоном. Сама станція являє собою будинок станції та колії з рухомим складом .Поруч немає ні сел., ні автошляхів. З цікавого побачили паровоз ( його ще можна відремонтувати, лише б були гроші) та близька 10 пасажирських вагонів. Всі вони пройшли у 2004-2006 роках КВР. Дивно, навіщо ж так багато?



Два тепловози з вагонами та недіючий паровоз на станції Хмільник






Стан рейки 1898 року виробництва


Самі рейки у жахливому стані. І не дивно, бо рік виробництва 1898. Тут нас чекала невдача. Тепловоз який був повинен везти состав назад на Виноградів зламався. І для його ремонту знадобилось півтори години та 8(!) робітників Укрзалізниці. Дорога від Хмільника до Іршави дуже мальовнича. З правого боку розлита Іршава, з лівого пагорби. Їхало нас у вагоні п’ятеро – ми ,провідник-кондуктор та один чоловік до якогось села між Хмільником та Іршавою.



З дверей вагону

Взагалі це треба бачити, описати враження від вузькоколійки словами дуже важко.




Станція Іршава


Іршава

У Іршаві не встигли на автобус до Мукачеве, прийшлося чекати годину на наступний. Квиток коштував 6 грн., їхали близько години. Саме місто Іршава не цікаве, забудова радянських часів. Єдине що треба відмітити це винзавод «Гроно».Але це була неділя і розлив легендарного «кріпака» не працював
L

Мукачеве
У Мукачевому зразу переїхали з автовокзалу на залізничний маршруткою. Я здав речі у камеру схову і пішли гуляти містом. Зважаючи на брак часу замок «Паланок» залишили до кращих часів. Саме місто приємне, нагадую Луцьк та Чернівці. Тобто дивитись особливо нема чого, але багата історія, затишні вулички – саме те місце де приємно просто шпацирувати з пляшкою пива.


Одна з вуличок у центрі Мукачева



Пішли подивились на Латорицю. Вона теж сильно «уллялася» і тому під мостом виникли цікаві пороги. Підсумком професійної дискусії стале те що пройти тут буде круто і цікаво, проте там техноген і тому це робити небезпечно.



Хочу катамаран!

Потім затарилися пивом і поїхали назад на вокзал.

Епілог
100 трохи запізнився. Вагон старий, давно не ремонтований. Проте тепло та з вікна не тягне, а інше не так важливо. Вечір пройшов за пивом та розмовою з попутником про політику. Цікавий дядька, хоч і з старими стереотипами. Лягли спати за Львовом. В Київ прибули за розкладом. Загальні витрати склали від 250 до 350 грн. на особу. Брудні, мокрі але задоволені ми розійшлися по домівкам .

Тимрієнко Іван, учасник:  "Не знаю чи це був тріп з елементами ПВД, чи навпаки, точно знаю що сказати "цивільний" про нього не можна. Подорож була насичена і побудована на контрастах... Сьогодні увечері ти випиваєш 3,5 літра пива / завтра 1,5 л. дешевого місцевого вина. В обід ти їсиш у мажорному ресторані 10 видів м'яса / зранку давишся консервами "гречка зі свининою". Спочатку їдеш у інше місто сидячі в таксі / потім, стоячи у переповненому автобусі. Зараз ти залишаєш на чай 25 грн. / через 20 хв. ти економиш по студаку 1,36 грн. на квиток дизеля. В обід ти сидиш на шкіряному диванчику дорогого ресторану / увечері ти падаючи в багнюку спускаєшся з гори. Засинаєш на березі тиси / прокидаєшся на острові по серед неї. Сьогодні купаєшся у природньому відкритому термальному басайні при +32 / завтра переходячи в брід крижану Тису. Ти їдеш у звичайному потязі / і у зменшеній його вузькоколійній копії. Увечері їсиш не ложкою а ключем від замка / зранку купленою за гривню вилкою. Навколо ти чуєш українську / російську / угорську / суміш їх трьох."


Примітки
1. Розклад вузькоколійки та дизелів з сайту УЗ підтвердився на 100%. Проте краще попередньо передзвонити на вокзали – телефони легко знайти у інеті.
2. «Чорна Гора» над Виноградовим – це заповідна територія. З усіма наслідками.
3. Тиса розливається ну дуже швидко! Не повторюйте нашу помилку!
4. Нормальна ціна на домашнє вино – 5-7 грн. за літр. У Берегове та Іршаві можна купити розливне з винзаводу.
5.Пивний ларьок з нормальними цінами у Вінниці розташований на першій платформі у кінці будинку вокзалу перед турнікетами ( якщо їхати з Києва у напрямку Жмеринки).



Доречі, Чорна Гора місце доволі небезпечне :

На Закарпатті дикий кабан напав на жінку



Власниця виноградників на Чорній Горі, що у Виноградові на Закарпатті, Наталія Бабота вже не вперше має справу з дикими свиньми, проганяючи їх зі своєї землі. Кабани легко долають огорожу із плетеної дротяної сітки і нищать урожай.

Минулого тижня вночі господарка знову вийшла, щоб прогнати дику свиню зі свого саду. Однак непрохана гостя не тільки не злякалася арматурного прута, але кинулася на жінку. Наталія Бабота ледве встигла забратися на невелике абрикосове дерево і звідти била свиню, яка, піднявшись на задні ноги, передніми вперлася в нижні гілки і намагалася вхопити суперницю за ногу.
Важко сказати, чим би все закінчилося, якби залізний прут нарешті не потрапив у вразливе місце, після чого свиня завила від болю і втекла.

Comments: