Звіт про поїздку в НПП "Гранітно-Степове Побужжя" (Миколаївська область)



Звіт про поїздку в НПП "Гранітно-Степове Побужжя" (Миколаївська область) 14-15 лютого 2009

 

http://7chudes.in.ua/info/370.htm - сторінка з проекту 7 чудес України, завдяки яким і виникло     

бажання поїхати в цей ПВД. Взяли участь я,Катя та Дмитро (Dmitriy).

Ми встигли оглянути такі три пункти.

1. Каньон річки Арбузинка між селами Трикрати та Актове (Вознесенський район)

2. Каньон річки Мертвовод між селами Трикрати та Петропавлівка (Вознесенський та Братський район)

3. Пороги у селі Мигія біля м.Первомайська (урочище Протіч)

 

>Маршрут поїздки : Київ-Миколаїв (поїзд), Миколаїв-Вознесенськ (автобус), Вознесенськ-Трикрати (таксі), Трикрати-Петропавлівка (пішки , з ночівлею), Петропавлівка-Олександрівка(таксі), Олександрівка-Мігія (автобус), Мігія-Південноукраїнськ (автобус), Південноукраїнськ-Київ (поїзд).

 Дорога туди

Виїхали з Києва поїздом 40 Київ-Севастополь до Миколаїва. Маршрутки в Миколаєві від залізничного вокзалу курсують цілодобово, тому вже о 4.50 ми були на автовокзалі, де сіли в автобус Миколаїв-Котовськ до Вознесенська.

 

Невеличка ремарка - квитки у касах коштують 27 грн, у водія 20 грн. Водії такого "марнотратства" з мого боку не зрозуміли, та й на мою групу не дуже вплинули аргументи про необхідність підтримки системи   bus.com.ua (хоча саме завдяки їй я і дізнався про наявність цього автобусу)

Через дві години ми вже були в Вознесенську . В принципі автобус зупиняється і біля центрального ринку ( а саме звідти йдуть приміські автобуси у потрібному напрямку), але речі з багажнику водії виймають лише на автостанціях.Назад до ринку ми дійшли за 20-25 хвилин, хоча можна було і скористатися міською маршруткою.

Автобуси у напрямку Трикрат відправляються з АС "Дружба" (якщо рухатись від траси, то треба пройти через весь ринок). На рейс в 7.10 ми не встигли, до 11.20 чекати не захотіли, тому поїхали на таксі за 35 грн. Відмічу дуууже приємні ціни на ринку Вознесенська, в тім ліку і на мясо-ковбасну продукцію.

Трикратський ліс та каньон Арбузинки

В Трикратах підїхали до карьєру, попрощалися з водієм, який порозповідав про минуле і сучасне Прибужжя. Перекусивши йогуртом (один з пакетів якого став фатальним для Катіного рюкзаку :) ) встали на маршрут. З погодаю нам щастило всю поїздку - на відміну від засніженого Києва на Миколаївщині опадів не було. Оглянувши напівзатоплений карєр рушили через село до Трикратського лісу. Завдяки Каті відмітили одну цікаву річ щодо сільских собак Миколаївської області - майже всі вони за розмірами порівнянні з середньостатистическими київським цуценятами. І від кого таке може захистити?) .

 

Карьер у Трикратах

                                                                 Карьєр у Трикратах


Трикратський ліс в середині лютого вразив не дуже, що й не дивно. Хоча розрекламовані 200-літні дуби в наявності , і навіть пронумеровані. Восени гадаю тут буде чудово. Йшли весь час правим берегом Арбузинки. Пройшовши ліс та посадки шипшини побачили те, заради чього ми сюди приїхали - каньон Арбузинки.

Описати важко, краще подивитися на фотографіях..Це абсолютно не степовий пейзаж, великі брила каміння, навалені посеред русла та по берегам, і пробиваючись через які Арбузинка створює численні поріжки та водоспади.
 

Арбузинка
                                                                      Арбузинка

Помилувавшись природою, полазивши по камінням та поробивши фотографії рушили далі. Тут стався перший неприємний момент поїздки - дорогу по лівому берегу нам перегородили троє місцевих "секьюріті", які суржиком розповіли нам що тут не туристичні місця " а тєріторія частнава прєдпрініматєля і карєр", а тому нам тут робити немає що. Ми були вимушені підкоритися, хоча вже через 15 хвилин просто обійшли їх "базу", спустилися до річки , перейшли по камінню на інший ( правий берег). Зауважу, що каміння було склизьке і ходити по ньому треба дуже обережно (в данному ПВД особливо це стосувалося мене :) ). Подивившись на карьер стали на обід в місці впадіння Арбузинки в Мертвовод.
Секретный карьер                                                                     "Секретний карьєр"

Після обіду стало питання як переправитися на інший берег ( а саме там був мост через Мертвовод). Я розувшись перейшов вбрід і переніс речі, Дмитро , притримуючись за мене, вдало перестрибав по камінням, Катя ж вирішила "переїхати" у мене на спині. Краще б вона цього не робила, але в принципі все обійшлося вдало :) . Тут ще відбулася подія , яка остаточно довела необхідність гермомішків у піших ПВД - у мене в рюкзаку розлилась 5-літрова баклаша з водою :). 

Каньони Мертвоводу
 
Ввверх вздовж Мертвовода можна йти як і по правому, так і по лівому берегу ( з якого і розташоване село Актове). Зважаючи на значну порепаність глибокими балками правого берега йти по ньому цікавіше, але значно довше. Ми пішли по лівому. Через деякий час ми дійшли до Актового каньону - справжньої краси природи. Скелі підіймались над вузеньким Мертвоводом на десятки метрів. В принципі Мертвовод так і тече на цій ділянці - то спокійна застійна степова річка з невисокою долиною, а через 700-800 метрів це вже якась гірська стрімка річка з високими скелястими берегами.
Мертвовод
                                                                                                                                                                                                                                         Мертвовод


Відмічу, що йти вздовж берегу не так легко як видається глянувши на карту. Насправді треба постійно переправлятися через балки ( а це треба йти спочатку вниз по склизькому камінні та багнюці, продираючись через хащі колючої-колючої шипшини та акації, потім якось переправитись через струмочок,а потім теж саме вгору), це доволі виснажливо.
 
                                                                     Форсуєм балку


До Петропавлівки ми так і не дійшли, ставши на ночівлю в каньоні. Місце простой неймовірне як для степу - прямо високі скелі, чути гуркіт порогу, за водою треба долати нелегкий шлях по камінню вниз, навіть намет були вимушені поставити під кутом на схилі.

Бивак                                                                             Стоянка

Порожечек                                                                   Пороги Мертвоводу

Пили глінтвейн (який трохи "підгорів"), їли підсмажку з ковбаси-сосисок-грибів, завернуту в лаваш, вафлі з заварним кремом.

Еда в походе
                                                                          Вечеря


Мигії

Зранку пішли до с.Петропавлівка, де дочекавшись викликаної по телефону машини таксі поїхали в Олександрівку ( поїздка обійшлася в 70 грн). В Олександрівці подивились на стару і нову греблю ГЕС, Олександрівське водосховище та спробували пошукати відмічений на кілометровці карєр. Близько до нього ми так і не дійшли, через брак часу подивившись лише з пагорба.

Южноукраинская ГЕС                                                                                          ГЕС

В Олександрівці почекавши з півгодини маршрутку ( як завжди, з рюкзаками брати водії не надто бажають), з пересадкою в Південноукраїнську за 12 грн доїхали до с. Мигії. Тут пішли оглядати відомі Мигійські пороги , урочище Протіч,та затоплений карєр ( за рейтингом Каті , найбільшого серед нас трьох поціновувача карєрів, це був найкращий серед бачених нами за поїздку).

Мигейские пороги                                                                                        Мигійські пороги

Карьєр Мигеи                                                                          Карьєр у Мигіях

Находившись та вволю налазившись по камінню пішли чекати на автобус до Південноукраїнську. Було вже темно. Місто Південноукраїнськ сподобалось дуже - чисте, привітні люди (місцеві підвипивші пацани замість стандартних " а шо ви тут забилі ?" віталися "салют туристам!" ) , чудовий парк над Бугом з виставкою військової техніки тощо. Під розмови та пиво "Янтар" з частими привалами ми пішли до залізничного вокзалу ( кілометрів 10-12 від центру міста). Можна звісно і на автобусі, але часу у нас було достатньо аби прогулятися.  Мені особливо сподобалось на березі Ташлицього водосховища - воно тепле (можна купатися), тому над водою клуби пару. А на задньому фоні сяє вогнями Південноукраїнська АЕС. Ну і сама АЕС вночі теж дуже гарна - охайна чиста територія, усюди вогні тощо (дорога до вокзалу як раз йде вздовж АЕС та через промзону). На станції сіли в поїзд 696 Одеса-Київ і без особливих пригод доїхали до Києва.

Примітки :

1) Краще всього їхати в ці місця або в березні-квітні коли степ квітніє та зеленіє, або вже в кінці літа коли стоїть неймовірний запах від степових трав.

2) Воду з Мертвоводу та його струмків-приток можна цілком спокійно пити

3) В Південноукраїнську варто виділити час на огляд Гарду, незважаючи на його затопленість після підняття рівня водосховища

4) На відміну від деяких інших обєктів з сайту "7 чудес України" "Гранітно-степове Побужжя" повністю відповідає опису на сайті та фотографіям.

5) Самі цікаві обєкти знайди досить легко - достатньо просто йти спочатку вздовж Арбузинки у напрямку Актового, потім вверх вздовж Мертвоводу до Петропавлівки. Карти району можна взяти, як і завжди на maps.vlasenko.net.

Comments: